Жорстокість і пошук винних у війні: як перестати бачити навколо ворогів | Поради психолога

Війна радикально змінює психіку людини. В умовах постійної загрози, втрат, несправедливості та болю психіка шукає спосіб вижити. Одним із таких способів стає жорсткість — емоційне закам’яніння, різке розділення світу на «своїх» і «чужих», активний пошук винних. Це не ознака «поганої» людини. Це ознака травми.

В Україні ця тема особливо болюча. Ми живемо в реальності, де агресія є об’єктивною, а зло має конкретне ім’я. Але поруч із необхідною здатністю захищатися часто з’являється інша крайність — тотальна недовіра, знецінення, внутрішня війна з усіма навколо. У цій статті я пропоную подивитися на жорстокість і пошук винних не з позиції моралі, а з позиції психології — як на симптом, який можна і потрібно лікувати.

Жорстокість як психологічний захист

Коли людина довго живе в небезпеці, її нервова система переходить у режим виживання. У цьому стані зменшується доступ до співчуття, нюансів, складних емоцій. Світ спрощується.

Карл Густав Юнг писав: «Людина не стає просвітленою, уявляючи фігури світла, а усвідомлюючи темряву». Жорстокість — це та сама «темрява», яка активується тоді, коли біль і страх стають нестерпними.

Психіка каже: якщо я відчуватиму — я не витримаю. Тому краще не відчувати. Краще звинувачувати. Краще ненавидіти, ніж знову пережити безсилля.

Чому під час війни так сильно хочеться знайти винного

Пошук винного — це спроба повернути контроль. Коли світ руйнується, дуже важко прийняти факт: зі мною сталося щось жахливе, і я не можу це змінити.

Віктор Франкл, який пережив концтабори, писав: «Між стимулом і реакцією є простір. У цьому просторі — наша сила вибору». Але під час війни цей «простір» різко звужується. Реакція стає автоматичною.

Знайдений винний дає ілюзію порядку:

• якщо є винний — значить, є логіка;
• якщо є винний — значить, я не безпорадний;
• якщо є винний — мій біль має адресу.

Проблема в тому, що з часом список «винних» розширюється: інші українці, які думають інакше; люди, що виїхали; ті, хто «недостатньо старається»; навіть близькі.

Колективна травма і деформація сприйняття

Війна — це не лише індивідуальна, а й колективна травма. За дослідженнями травматерапії, у суспільствах, що переживають тривалий насильницький конфлікт, зростає рівень:

• проєкції (я приписую іншим те, що не можу витримати в собі);
• чорно-білого мислення;
• моральної радикалізації.

Ганна Арендт у своїх роботах про насильство зазначала, що жорстокість часто народжується не з «монструозності», а з втрати здатності мислити й відчувати індивідуально. Коли людина перестає бачити живу людину — з’являється ворог як абстракція.

Як перестати бачити навколо ворогів

Важливо сказати чесно: перестати бачити ворогів — не означає стати наївним або «всіх пробачити». Це означає повернути собі психічну гнучкість.

Кілька ключових кроків:

1. Визнати власну втому і біль. Поки людина не визнає: «мені важко», вона буде несвідомо шукати того, на кого цей тягар можна перекласти.

2. Розрізняти реальну загрозу і внутрішню напругу. Не кожен, хто дратує або думає інакше, є небезпекою. Часто це лише тригер, що активує накопичений страх.

3. Повертати собі складність мислення. Життя під час війни не вкладається у прості схеми. Люди можуть бути водночас сильними і зламаними, корисними і розгубленими.

Як перестати засуджувати людей і шукати винних навколо себе

Засудження — це не про мораль. Це про спосіб регулювати внутрішній хаос. Коли всередині занадто багато напруги, психіка виводить її назовні у вигляді критики та обвинувачень.

Що допомагає зупинити цей процес:

1. Помітити момент засудження. Не забороняти собі думки, а помічати: «зараз я засуджую». Це вже повертає частину контролю.

2. Поставити питання: що я зараз відчуваю насправді? За засудженням часто стоїть страх, заздрість, безсилля, горе, самотність.

3. Розділити відповідальність і провину. Люди можуть помилятися, бути слабкими, розгубленими — і це не робить їх «поганими» або «ворогами».

4. Повернути фокус на себе. Постійний пошук винних забирає величезну кількість енергії. Її можна використати на відновлення, підтримку себе і близьких.

Війна всередині і війна зовні

Неможливо повністю уникнути агресії в реальності війни. Але важливо, щоб війна не захопила всю внутрішню територію людини.

Еріх Фромм писав: «Найбільша небезпека для людини — це не зовнішній ворог, а внутрішня втрата здатності любити». Повернення до людяності — це не слабкість, а форма психологічного опору.

Коли варто звернутися до психолога

Якщо ви помічаєте, що:

• вас переповнює злість і ненависть;
• ви постійно відчуваєте роздратування до людей;
• зникає співчуття навіть до близьких;
• світ сприймається як суцільно ворожий,

це не означає, що з вами «щось не так». Це означає, що ваша психіка працює на межі.

Про мене і запрошення на консультацію

Мене звати Ірина Ягубова. Я магістр клінічної психології, психолог консультант напряму Позитивна психотерапія від 2011 року, маю досвід роботи з тривожними станами, травмою, агресією, внутрішніми конфліктами та наслідками війни для психіки.

Я працюю з темами жорсткості, ненависті, провини, втрати довіри до людей і світу — без осуду і моралізації. Моє завдання як терапевта — допомогти людині повернути контакт із собою, не зламавшись під тиском реальності.

Я проводжу психологічні консультації онлайн та очно в Києві. Якщо ви відчуваєте, що внутрішня напруга стає нестерпною, — з цим не обов’язково залишатися наодинці.

Повернення до внутрішньої людяності починається з безпечного діалогу.

Консультація клінічного психолога, позитивна психотерапія онлайн та в Києві:

📩 Instagram: irayagubova

📩 Telegram: almayoga

📞 Телефон / Viber / WhatsApp: +38 (097) 877 13 74